Смертним гріхом є вбивство. Подібна картина стосується й інших гріхів. Тому ті гріхи, які ближче до пробачливого кінця, караються легше, тоді як ті, що ближче до смертного кінця, караються суворіше».
Розрізнення гріхів, яке наголошується в теології Римо-Католицької Церкви. Смертельний гріх досить серйозний, щоб піддати грішника прокляттю; умисне вбивство, наприклад, вважається смертним гріхом.
Смертельний гріх визначається як серйозна дія, яка вчиняється з повним усвідомленням її тяжкості та з повною згодою волі грішника. Такий гріх відрізає грішника від Божої освячуючої благодаті до тих пір, поки він не покаявся, зазвичай на сповіді зі священиком.
Відповідно, якщо солдат вбиває на Справедливій війні, це не гріх, «насправді той, хто зобов’язаний підкорятися тому, хто дав наказ, сам не вбиває… він є знаряддям, мечем у руці того, хто ним користується» (Августин з Гіппона, Місто Боже, n.d.).
Це гордість, жадібність, заздрість, гнів, хіть, ненажерливість і лінь (acedia).
Необхідна умова для прощення смертних гріхів проста: ми повинні постати перед Богом з розкаяним серцем, з серцем, яке хоче повністю повернутися до Бога і Його Церкви, наших братів і сестер. Бог завжди пробачить нас, якщо ми прийдемо до Нього з розкаяним серцем. Покаяння є ключовим для того, щоб Бог міг пробачити нас.