Теорія розуму видається вроджений потенційна здатність людини, для повного розвитку якої потрібен соціальний та інший досвід протягом багатьох років. Різні люди можуть розвивати більш-менш ефективні теорії розуму.
Багато вчених припускають, що теорія розуму є вродженою адаптацією для соціального пізнання, що з’являється на дуже ранньому етапі розвитку та відіграє вирішальну роль у соціальному навчанні та засвоєнні мови (Baron-Cohen 1997).
Воно розвивається на основі певних менталізуючих механізмів і когнітивних здібностей і породжує усвідомлення того, що інші мають розум з різними психічними станами, включаючи переконання, інтуїцію, плани, емоції, інформацію, бажання та наміри, і що вони можуть відрізнятися від власних.
У віці 4-5 років діти дійсно починають думати про думки та почуття інших, і саме тоді з’являється справжня теорія розуму.
Загалом, Теорія розуму — це дуже адаптивний соціальний алгоритм, що дозволяє індивідууму моделювати психологічний стан іншого і може використовуватися для прогнозування, розуміння та впливу на поведінку інших.
Теорія розуму, здається, є вродженою потенційною здатністю людини, яка потребує соціального та іншого досвіду протягом багатьох років для повного розвитку. Різні люди можуть розвивати більш-менш ефективні теорії розуму.