Під час волейбольних матчів у приміщенні ви можете побачити гравця, одягненого в форму іншого кольору, ніж решта команди. Ця особа є фахівцем із захисту, відомим як «ліберо». Їм дозволено грати лише на задньому ряду майданчика, і вони не можуть подавати, перекидати м’яч через сітку або переходити в позицію в першому ряду.
Ліберо є навички передач, прийому подачі та налагодження нападу. Їхня захисна майстерність включає копання та зчитування атак суперників і вміле прикриття підказок та ударів на нешвидкості. Ліберо швидкі та спритні, з швидкою реакцією та контролем м’яча.
Ліберо змушений носити сорочку іншого кольору, щоб судді могли легко їх помітити та забезпечити дотримання правил цієї позиції. «Кольор футболки або куртки Ліберо має чітко контрастувати з кольором форми, яку носять інші члени команди», — йдеться в правилах волейболу США.
Я пам’ятаю, що тодішні тренери припускали, що однією з причин введення ліберо була така щоб надати нижчим гравцям більшу роль у грі, навіть незважаючи на те, що з самого початку до правила не було додано вимог до висоти.
Ліберо не мають права блокувати. Вони спеціалісти заднього ряду і не грають у першому ряду. Ліберо дозволяється замінювати гравця на позиції подачі. Іншими словами, ліберо можуть подавати або не подавати залежно від здібностей, стратегії тощо.